Право комунальної власності

Право державної власності

Право приватної власності

Види права власності.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Суб'єктом права комунальної власності визнається не адміністративно-територіальна одиниця і не орган місцевого самоврядування, а безпосередньо територіальна громада. Відповідно до Конституції України право комунальної власності не повинно розглядатися у якості різновиду права державної власності, а виключно як самостійний вид права власності. Таким чином, суб'єктами права комунальної власності є територіальні громади села, селища, міста стосовно майна, що перебуває у комунальній власності і не закріплено за юридичними особами публічного права, створеними відповідними територіальними громадами, на праві власності.

2. Набуття та припинення права власності.

Підставами виникнення права власності є різні обставини (юридичні факти), з якими норми права зв'язують установлення правовідносин власності. Це можуть бути події (смерть спадкодавця), договори (купівля-продаж), юридичні вчинки (виявлення скарбу), стани (перебування в шлюбі), а також складний юридичний склад (заповіт і смерть спадкодавця) і т.д.



Первісними є такі способи придбання права власності, де права власника не ґрунтуються на правах інших осіб.

Похідні способи, навпаки, припускають, що право набувача засноване на праві відчужувателя речі.

До первісних способів придбання права власності відносяться:

1)Виробництво - такий спосіб виникнення права власності, при якому воно виникає в зв'язку з виготовленням чи створенням якої-небудь, що раніше не існувала речі. Власником у цьому випадку стає той, хто виготовив чи створив цю річ для себе. 2) Специфікація чи переробка - це створення нової речі шляхом переробки матеріалу, що належить іншій особі, а не її творцю. При цьому право власності у специфікатора виникає тільки при наявності одночасно двох умов: вартість створеної речі значно перевищує вартість використаних матеріалів, і специфікатор не знав і не міг знати, що він використовує чужий матеріал. Але в цьому випадку власник матеріалів може жадати від специфікатора відшкодування збитків заподіяних йому переробкою. Якщо ж специфікатор знав чи повинний був знати, що створює річ з чужого матеріалу, то власником такої речі стає власник матеріалів, що також може жадати від специфікатора відшкодування заподіяних йому збитків.

3)Привласнення плодів і доходів.Їх власником стає особа, якій належить річ, що приносить плоди і доходи, якщо інше не встановлено законом чи договором з іншою особою. Тут потрібно розрізняти природні плоди, принесені в результаті органічного розвитку плодоносної речі (приплід тварин, вовна, яйця, молоко й ін.), і доходи, що з'являються від використання речі в цивільному обороті (дивіденди по цінних паперах, орендна плата і т.д.). Право власності на плоди і доходи виникає у власника речі з моменту їх появи, як таких. Це право виникає у власника й у тому випадку, якщо річ знаходилася в незаконному несумлінному володінні іншої особи. Плоди і доходи, отримані сумлінним незаконним власником до того моменту, поки він не довідався про неправомірність свого володіння, належать йому, а після цього моменту -власнику речі. Особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки.

4)Придбання права власності на безхазяйне майно, тобто на майно, що не має власника чи власник якого не знайдений. Право власності на таке майно виникає у територіалльної громади або у фізичної особи. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації.

Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.

5)Набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився Особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився, набуває право власності на цю річ з моменту заволодіння нею.

6)Знахідка. Під знахідкою слід розуміти річ, яку власник або інший володар загубив, а інша особа — знайшла. При знахідці випадковість має місце як на стороні того, хто втратив, так і на стороні того, хто знайшов річ. Оскільки знахідка не є безхазяйною річчю, вона по можливості повинна бути повернена власнику або іншій особі, що загубила її. Для цього той, хто знайшов, повинен вчинити необхідні дії. Особа, яка знайшла загублену річ у приміщенні або транспортному засобі, зобов'язана передати її особі, яка представляє володільця цього приміщення чи транспортного засобу. Особа, якій передана знахідка, набуває прав та обов'язків особи, яка знайшла загублену річ.

Особа, що знайшла загублену річ, повинна забезпечити її схоронність. Розмір відповідальності особи, що зберігає річ, обмежується вартістю речі.

Річ, що швидко псується, або річ, витрати на зберігання якої є непропорційно великими порівняно з її вартістю, може бути продана особою, яка її знайшла, з одержанням письмових доказів, що підтверджують суму виторгу. Сума грошей, одержана від продажу знайденої речі, підлягає поверненню особі, яка має право вимагати її повернення.Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування, якщо:

1) не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі;

2) власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про своє право на річ особі, яка її знайшла, міліції або органові місцевого самоврядування.

7)Бездоглядна домашня тварина. Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, зобов'язана негайно повідомити про це власника і повернути її. Якщо власник бездоглядної домашньої тварини або місце його перебування невідомі, особа, яка затримала тварину, зобов'язана протягом трьох днів заявити про це міліції або органові місцевого самоврядування, який вживає заходів щодо розшуку власника.

Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, може на час розшуку власника залишити її у себе на утриманні та в користуванні або передати іншій особі, якщо ця особа може забезпечити утримання та догляд за твариною з додержанням ветеринарних правил, або передати її міліції або органові місцевого самоврядування.

Особа, у якої залишена бездоглядна домашня тварина, відповідає за її загибель або пошкодження у межах її вартості лише у разі свого умислу або грубої необережності.Якщо протягом шести місяців з моменту заявлення про затримання бездоглядної робочої або великої рогатої худоби і протягом двох місяців — щодо інших домашніх тварин не буде виявлено їхнього власника або він не заявить про своє право на них, право власності на ці тварини переходить до особи, у якої вони були на утриманні та в користуванні.

8)Виявлення скарбу. Скарбом є навмисно закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності. Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього.

Якщо скарб був прихований у майні, що належить на праві власності іншій особі, особа, яка виявила його, та власник майна, у якому скарб був прихований, набувають у рівних частках право спільної часткової власності на нього.

У разі виявлення скарбу, що є пам'яткою історії та культури, право власності на нього набуває держава.

Особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання від держави винагороди у розмірі до двадцяти відсотків від його вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила міліції або органові місцевого самоврядування про скарб і передала його відповідному державному органові або органові місцевого самоврядування.

9) Набувальна давність.Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном — протягом п'яти років, набуває право власності на це майно. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

10)Приватизація- Приватизація — це відчуження майна, що перебуває у державній чи комунальній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Розглянувши первісні способи виникнення права власності, перейдемо до характеристики способівпохідних, при яких право набувача ґрунтується на праві відчужувателя.

Такими способами є: придбання майна за договором і в порядку спадкування.

3. Захист права власності

Основним речовинно-правовим засобом захисту права власності є віндикаційний позов.

Це позов власника про витребування його майна з чужого незаконного володіння.

Приведене визначення містить указівку на істотні ознаки цього позову:

* він може бути пред'явлений власником (чи уповноваженою ним особою);

* характер вимоги (повернення своєї речі);

* приналежна позивачу річ знаходиться в чужому незаконному володінні (тобто, у володінні іншої особи без достатніх правових основ до цього). Позивач (власник) повинний довести, щосаме ця конкретна річ належить йому, і щосаме цією його річчю незаконно володіє інша особа.

Відповідачем є фактичний власник майна, що володіє ним без правових основ - незаконний власник.

У незаконного несумлінного власника річ вилучається у всіх випадках.

Питання про витребування речі внезаконного сумлінного власника зважується в залежності від того, оплатно чи безоплатно він придбав річ. Так,при безоплатному придбанні майна власниквправі зажадати майно у всіх випадках.

Сумлінність чи несумлінність незаконного власника має істотне значення також при розрахунках у випадку повернення речі з чужого незаконного володіння. Головні відмінності тут зводяться до наступного:

1)Несумлінний власник зобов'язаний повернути чи відшкодувати власнику всі доходи, що він витяг чи повинний був витягти, за весь час володіння річчю.Сумлінний власник несе такий обов'язок лише з моменту, коли він довідався про неправомірність свого володіння.

2)Сумлінний власник може залишити за собою зроблені поліпшення речі, якщо вони можуть бути відділені без її ушкодження. (Під поліпшеннями розуміються такі витрати на майно, що, з одного боку, не диктуються необхідністю його збереження, але, з іншого, -носять обґрунтований характер, оскільки поліпшують експлуатаційні властивості речі).

Якщо відділення поліпшень неможливо, сумлінний власник має право жадати від власника відшкодування вартості зроблених поліпшень, але не більш розміру збільшення вартості речі.

Від поліпшень речі відрізняють, так називані, "витрати на розкіш". Під такими витратами розуміються поліпшення, що не є доцільними з погляду звичайного її використання (наприклад, заміна звичайних підвіконь на мармурові, установка на машину куленепробивних стекол і т.п.).

Негаторний позов

Власник (титульний власник) може вимагати усунення всяких порушень його права, навіть якщо ці порушення і не були зв'язані з позбавленням володіння. Така можливість забезпечується, насамперед, за допомогою негаторного позову.

Негаторний позов -це вимога власника, що володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні правомочий користування і розпорядження майном.

Позивачем по негаторному позову є власник чи титульний власник, що володіє річчю, але позбавлений можливості користатися і розпоряджатися нею.

Відповідачем є особа, що своїм протиправним поводженням створює перешкоди, що заважають нормальному здійсненню права власності.

Підставою негаторного позову служать обставини, що обґрунтовують право позивача на користування і розпорядження майном, а також підтверджуючі, що поводження третьої особи створює перешкоди в здійсненні цих правомочий. В обов'язок особи не входить доведення неправомірності дії чи бездіяльності відповідача, що передбачаються такими, поки сам відповідач не доведе правомірність свого поводження.

Негаторний позов може бути пред'явлений тільки під час існування правопорушення. З усуненням перешкод у здійсненні правомочий користування і розпорядження відпадають і підстави для пред'явлення негаторного позову.

Інші способи захисту права власності

Поряд з речовинно-правовими позовами існують також зобов'язально-правові засоби захисту права власності. До них відносяться:

• позови, зв'язані з порушенням права власності при невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків за договором;

• позови про відшкодування шкоди, заподіяної псуванням чи знищенням речі;

• позови про повернення майна, безпідставно отриманого чи заощадженого за рахунок іншої особи.


0009210147310687.html
0009309093224705.html
    PR.RU™