Психодіагностика в професійному консультуванні

Психодіагностика – теорія й практика постановки психологічного діагнозу, тобто з'ясування наявності й ступеня виразності в людини певних психологічних ознак. Це означає, що психодіагностика є засобом інформаційного забезпечення профконсультування. Об'єктами психодіагностики виступають знання, уміння, загальні й спеціальні здатності, особливості психічних процесів, стану, спрямованість, мотиви, інтереси, риси особистості тощо.

У практиці профконсультування широко використовується розвиваюча психодіагностика. Її особливості полягають у наступному:

– результати діагностики використовуються для стимулювання потреб особистості в самопізнанні, самовдосконаленні, професійному становленні;

– виявляються деструктивні тенденції професійного розвитку: кризи, стагнації, деформації, а також недостатній рівень розвитку професійно важливих якостей, здібностей з метою корекції професійно-психологічного профілю особистості;

– здійснюється моніторинг професійного розвитку особистості;

– визначаються обмеження у виборі сфер професійної діяльності, що пред'являють тверді вимоги до психофізіологічних особливостей індивіда.

Для вирішення проблем профконсультування застосовують наступні методи:

1. Об'єктивні тести з вибором відповіді. До них ставляться інтелектуальні тести, тести спеціальних здібностей, а також тести досягнень, які визначають рівень знань, умінь і навичок.

2.Тести-опитувальники, що діагностують риси особистості й спрямованість: інтереси, установки, відносини, ціннісні орієнтації.

3. Методики суб'єктивного шкалування й самооцінки, що передбачають оцінку якихось об'єктів зовнішнього світу, людей, подій свого життя або себе самого. До цієї групи ставляться методика самооцінки Дембо-Рубінштейну, семантичний диференціал, методики ранжирування (тест Люшера), сортування (каузометрія) тощо.

4. Інтерактивні методики. У цю групу входять психологічна бесіда (інтерв'ю), що є методом прямої взаємодії й тому сполучить збір інформації із психолого-педагогічною взаємодією; рольова гра, що, так само як і бесіда, відноситься до корекційно-діагностичних методів.



5. Проективні методики, побудовані головним чином на інтерпретації відповідей клієнта на зовні нейтральні питання, його реакцій на ситуації, що допускають множинність можливих суджень при сприйнятті. За цими відповідями і реакціям психолог-консультант судить про глибинні мотиви поведінки, життєво й професійно значимих подіях, особистісних змістах тощо. Найбільш відомі проективні тести: "Незакінчені речення", аналіз продуктів діяльності (психобіографія), тематичний апперцептивний тест тощо.

6. Стандартизоване аналітичне спостереження, яке характеризується наявністю мети й предмета спостереження, процедурної схеми, виділеними ознаками спостереження й способами їх реєстрації. На підставі аналізу ознак спостереження виробляється інтерпретація поведінки й приймається рішення.

7. Приладові психофізіологічні методики, застосовувані в основному з метою профвідбору. З їх допомогою реєструють фізіологічні індикатори: подих, пульс, шкірний опір, м'язовий тонус тощо.

До цієї групи психодіагностичних методик відносяться також апаратурні поведінкові методики. З їх допомогою діагностують елементарні психічні функції (швидкість реакції, почуття рівноваги, психомоторну реакцію) і властивості нервової системи. Різновидом апаратурних методик є тести-тренажери для діагностики певних професійних умінь.

При проведенні психодіагностики практичний психолог обов'язково повинен мати чітке уявлення про мету консультації, уміти дібрати ефективний діагностичний інструментарій, зробити відбір найбільш важливих матеріалів, обробити, проаналізувати й інтерпретувати дані, установити психологічний діагноз, скласти прогноз розвитку ситуації й визначити зміст психокорекційних і розвиваючих заходів із клієнтом.


0008514841907689.html
0008613549334169.html
    PR.RU™