Переговори, як самостійний альтернативний спосіб врегулювання господарського спору.

Переговори або негоціація (negotiation) – спосіб врегулювання економіко-правового спору безпосередньо сторонами без участі інших осіб, тобто без допомоги сторонніх осіб. Метою переговорів є прийняття спільних рішень, які сторони вважають найкращими, причому кожний учасник переговорного процесу сам вирішує, чи погоджуватись йому на ту чи іншу пропозицію. Відтак, сторони, які ведуть переговори, безпосередньо контролюють як процедуру переговорного процесу, так і його суть. Невипадково переговорам надається особлива увага, оскільки цей спосіб здебільшого ґрунтується на повазі опонентів один до одного, що дозволяє досягати згоди там, де інтереси не співпадають, думки і погляди розходяться, проте результативні переговори можуть запобігти виникненню конфліктів у подальшому.

Проведення переговорів передбачає п’ять етапів:

1) виступи сторін та з’ясування інтересів;

2) визначення наявної відсутності згоди;

3) висування пропозицій щодо подолання незгоди;

4) вибір рішення і формулювання договору, домовленості;

5) виконання домовленості.

Своєрідною формою переговорів можна визнати претензійний порядок

досудового врегулювання, який застосовується сьогодні вітчизняними суб'єктами господарювання при вирішення господарських спорів відповідно до ст. 222 ГК України та Розділу ІІ ГПК України. Для переговорів є характерним "прямий" діалог сторін господарського спору, в той час, як при медіації він опосередковується обов'язковою участю в переговорному процесі нейтрального посередника.

Критеріями такого розподілу є участь у врегулюванні розбіжностей третьої особи або її повноваження. Елементи цих трьох «чистих» форм входять складовою частиною до багатьох інших процедур (так наприклад, посередництво часто використовується як посередня процедура до початку судового розгляду).

40. Третейський суду, як однин з методів альтернативноговрегулювання конфліктів.

Третейський розгляд є одним з найстаріших способів вирішення спорів за межами державного судочинства, який існував ще за часів Київської Русі.



Визначаючи місце третейського суду в системі альтернативного вирішення спорів, слід віднести його до самостійних способів АВС з залученням третьої особи.

Відповідно до ЗУ «Про третейські суди», третейський суд – недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних або юридичних осіб для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Щодо порівняння третейського розгляду з іншими способами АВС, то найбільш подібним до нього є медіація, проте є істотна відмінність третейського розгляду від медіації: при третейському розгляді незалежна третя особа приймає обов’язкове для сторін рішення щодо предмета спору, тоді як медіатор лише сприяє сторонам у вирішенні спору, не приймаючи жодних рішень, а результати медіації є угода про врегулювання спору.



0004977934573951.html
0005050602744413.html
    PR.RU™